Восени 1959-го року у вітром метеному місті Шикаго наш юнацький гурток дістав знак, що прийшов час на перехід до старшого пластунства. Був вибір – або розділитися по різних курінях в інших містах, або записатися до “Сторожів рідного вогнища”. Ніякий нам не імпонував: розділюватися прикро, бо ми були дуже зжиті, а існуючий курінь мав багато старших членів від нас. Тому ми створили свій власний курінь. А тому, що ми були такі завзяті і войовничі, то ми себе назвали “Спартанки”. Нас було тринадцять, і виявилося, що тринадцять все не є нещасливе число! Ми не тратили часу заки зачали виконувати наші цілі: вести перед у виховній праці шикагської станиці і в спорті. Роки скоро і корисно минули. Всі були аткивні в станичні адміністрації і у виховництві. Відбували мандрівки і табори. З часом багато з нас повиїзджали з міста до вищих шкіл і повиходили заміж. Хоч нові члени прибували, стан куреня зменшився. Але в 1969 році відбулося велике відновлення куреня. Багато загублених одиниць виявили зацікавлення в занепалому курені. Старша пластунка Ірка Дурбак перебрала пост курінної від ст. Пл. Ляриси Матійців – Еліяшевсьської. Ми відновили нас статут і рішили побільшити стан куреня. Це показалося легше, як ми сподівалися. В 1970 році знову нас було тринадцять!…